П`ятниця, 29.03.2024, 03:43 | Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Коротка історія міста

IСТОРIЯ МIСТА САМБОРА

САМБІР -- одне iз найстарiших мiст на Прикарпаттi, розташоване на лiвому березi Днiстра за 73 км вiд обласного центру Львова, на перехрестi дорiг Львiв - Ужгород, Дрогобич - Перемишль.

Географiчнi координати мiста - 49,3 гр. пiвнiчної ширини та 23,8 гр. схiдної довжини. Центр мiста (площа Ринок) на пiдвищенню висотою 305,96 метра над рiвнем моря. Середня температура найхолоднiшого мiсяця (сiчень) - -4 гр.С, середня температура липня - +22 гр.С. Кiлькiсть мешканцiв на кiнець 2000 року складає 35670 чоловiк.

З археологiчних дослiджень вiдомо, що в цiй мiсцевостi iснували поселення людей ще в доiсторичнi часи, але першою друкованою згадкою про мiсто вважається 1241 рiк. Цього року загiн ординцiв спалив i сплюндрував тодiшнє мiсто Самбiр (теперiшнiй Старий Самбiр), а уцiлiлi мешканцi знайшли притулок, а згодом i пристанище у добре укрiпленому посадi Погонич, який ховався у лiсових хащах на березi Днiстра. Втiкачi розбудували його i вiд тодi цей посад став називатися Новим Самбором, а пiзнiше просто Самбором. З того тривожного року й починається лiточислення мiста.

Назву мiста пов’язують з рядом легенд. Однi дослiдники пiдтримують легенду, що назва мiста походить вiд словосполучення "самi бори" - лiси, якi росли в той час на приднiстровських околицях, iншi вважають правдивою легенду про назву мiста вiд назви червоної верби званої "самбiрка", "самборина", "самбiр", ще iншi припускають походження назви вiд старослов’янського слова "собор", "собори". Є теж легенди про походження назви вiд кам’янистих пiщаних рiчкових осипищ - "шандра", "рiнь", вiд якогось племенi "собори" та вiд слiв "самоборотися".

З iсторiї вiдомо, що за перiод вiд 993 року, коли київський князь Володимир Великий вiдвоював землi Прикарпаття i приєднав їх до Київської Русi, i до 1349 року, коли пiсля отруєння галицького князя Юрiя II, Прикарпаття загарбали поляки, володарями цих земель були українськi (руськi) князi, Володимир Великий (993-1015), Володар Iз’яславич (1095-1124), похоронений у катедральнiй церквi в Перемишлi, яку вiн побудував; Володимирко Володарович (1124-1153), який у 1141 роцi перенiс свою столицю з Перемишля в Галич; Ярослав Осьмомисл (1153-1187); Роман Мстиславич (1187-1205); Данило Романович (1224-1264), похоронений в катедральнiй церквi в Холмi; Лев I Данилович (1264-1301), який перенiс столицю до Львова; Юрiй I Львович (1301-1308), перенiс столицю зi Львова до Володимира Волинського; Андрiй i Лев II - сини короля Юрiя i Львовича (1308-1323); Юрiй II Тройденович (1323-1340); боярин Дмитро Детько (1340-1349).

Династiї польських королiв i магнатiв володiли Самбiрщиною вiд 1349 року аж до 1772 року, коли розпалося Польське королiвство. У 1390 роцi польський король Владислав Ягайло подарував Самбiрщину своєму приятилевi кракiвському старостi Спитковi з Мельштина. Спитко надав мiсту Самбору магдебурзьке право (13 грудня 1390 року). Пiсля загибелi Спитка у битвi з татарами пiд Ворсклою 12.09.1399 року Самбiрщиною володiла вдова по Спитковi, Єльжбета. У 1415 року Самбiрщина повернулася у володiння польських королiв, якi часто вiддавали мiсто i околицi в заставу рiзним магнатам за позички грошей. Так, у 1419 роцi - шляхтичу Генриху Гiнчу з Рогова, 1431 року - магнату Петру Одровонжу. Династiя Одровонжiв володiла Самбiрщиною аж до 1545 року, коли королева Бона (друга дружина короля Зигмунта I Старого, мати Зигмунта II Августа) викупила всi маєтки вiд Станiслава Одровонжа, але практика передачi мiста i околиць в заставу продовжувалася. Так, у 1676 роцi король ЯН III передав мiсто в заставу Станiславу Скарчевському. Вкiнцi XVI - на початку XVII ст. королiвським старостою Самбора був великий польський магнат Єжи Мнiшек. Мнiшек пригостив у самбiрському королiвському замку Григорiя Отрєп’єва, який видав себе за сина московського царя Iвана Грозного -- Дмитрiя i допомiг цьому Лжедмитрiю зайняти 21 червня 1605 року московський престол (по 17 травня 1606 року). За своє понад 420 рiчне панування поляки проводили всесторонню полонiзацiю загарбаних українських земель. Створювалися фiльварки (панськi двори), якi безплатно роздавалися зубожiлiй польськiй шляхтi, костелам i монастирям. Польськi дiдичi гнобили українську люднiсть та накладали на них непосильнi податки. Це приводило до частих бунтiв i кривавих сутичок. Але вони відстоювали свою незалежність.

Rambler's Top100